Словник української мови (1937)/грубник
Зовнішній вигляд
◀ грубний | Словник української мови Г грубник |
грубниця ▶ |
|
Гру́бник, ка, м. 1) Истопник. Рудч. Ск. II. 84. Лукаш. 37. Служили… по лазнях грубниками. К. ЧР. 258. 2) = Пригрубник? (Чорт) до дяка просився в грубник жить. Боровик. 57. См. Пригрубник.