Перейти до вмісту

Словник української мови (1937)/гуркнути

Матеріал з Вікіджерел
Словник української мови
Борис Грінченко
Г
гуркнути
Київ: Соцеквидав України, 1937

Гу́ркнути, ну, неш, гл. Однокр. в. от гуркати. 1) Стукнуть, грохнуть. Ганна гуркнула дверми, аж вікна задзвеніли. Левиц. I. 54. См. Грюкнути. 2) Крикнуть басом. Чого ти кричиш на мене? — гуркнув він басом. Левиц. Пов. 59.