Словник української мови (1937)/догонити

by Борис Грінченко

◀ догоїти

Словник української мови Борис Грінченко Д догонити

догонь ▶

Київ: Соцеквидав України, 1937

I. Дого́нити, ню, ниш, гл. = I. Доганяти. 1) Ой ти зоре та вечірняя, чом не рано ізіходила, чом місяця не догонила? Лавр. 2. Вже погоня її догонила. Млр. л. сб. 283. 2) От став той хлопець гнать козу. Тількищо став до воріт догонити, а вже стоїть той дід на воротях. Рудч. Ск. I. 43.

II. Дого́нити, ню, ниш, гл. = II. Доганя́ти. Ніхто нічим тобі не дожене. Як узяв мені догонить. Черк. у. Він кожному догонить. Каменец. у. Він не повинен догонити. Каменец. у.