Словянські народні казки/Кіт та баран

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Словянські народні казки (1919, переклад — В. Старий
Кіт та баран
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
KIT TA БAPAH.
(Чеська народня казочка).

Був у одної бабусі котик і раз-у-раз злизував їй з молочка сметанку. Вже вона йому й кожушок увесь мало не обідрала, але ж нічого не помагало! От і каже баба дідові:

— Діду, мусимо ми котика повісити: страшенно краде!

Кіт, таке зачувши, чкурнув за двері та й побіг у хлів до барана:

— Братіку баранчику, мої пани хотять мене повісити!

— Давно б уже час! — засміявся баран.

— Але ж тебе так само хотіли зарізати, — промовив йому кіт.

Тоді вже й баран перелякався та й каже:

— Тікаймо, брате, до лісу!

От котик від'язав барана, сів йому на спину та й побігли вони в ліс. Блудили по лісу цілісенький день й страшенно зголодніли. Коли дивляться — лежить вовча голова. Вони її забрали та й пішли далі. Як вже споночіло, угляділи вони в лісі вогник й подались до нього. Прийшли й бачуть: сидять довкола вогню аж шість вовків — три старих, а троє молодих. У барана враз стала манісенька душечка: так він ізлякався; але ж котик йому пошептав на вухо:

— Нічого, братіку, не бійся! Покинь вовчу голову за кущ та йди за мною.

Скочив кіт на землю й привітався з вовками. А потім почав просити, що б дозволили вони йому з бараном погрітися біля вогню. Вовки дозволити — дозволили, але ж сами вже почали гострити зуби на барана та котика. От тоді котик і говорить баранові:

— Ну, що ж, брате? Вже, здається, час би нам і вечеряти! А витягни лишень там, за кущем вовчу голову. Тільки ж бери саму найбільшу!

Баран приніс вовчу голову й питається:

— Чи ж оцю?

А кіт і відказує:

— Та ні, брате; то ж бо мала́! Ми ж маємо там, за кущем їх величезну купу! Вибери більшеньку.

Баран приніс знову ту саму, однак кіт покрутив головою й звелів принести ще більшу.

У вовків уже стала „гусяча шкура“ з переляку. От ті троє молодчих поглядали, поглядали на кота, а потім і питаються:

— А чи не піти б нам, дядечку, до лісу: може ми б врубали ще трохи дровець?

— Підіть, братухи, підіть; про мене! — відповідає їм кіт.

А ті як дременуть — тільки їх і бачили.

Три старих ще який-сь час посиділи мовчки, а потім і собі питають:

— А може б і ми пішли по дрова?

— А чому ж? Ідіть і ви, братухи! — відказує котик. — Тільки ж швиденько повертайте!

Вовки зраділи та й собі ноги на плечі та в ліс, аж закуріло!..

А кіт з бараном так само зраділи, що врятувалися від вовків. Погрілися трішки, а потім і кажуть:

— А все таки дома краще!

Знялися тоді й подалися додому.

Дід та баба їх радо привітали, а котик вже ніколи більше не крав сметанки…


Малюнок з книги Словянські народні казки (1919) - стор 88.jpg


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1924 року.
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1943 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 75 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.