Словянські народні казки/Невдячне курчатко

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

НЕВДЯЧНЕ КУРЧАТКО.
(Чеська народня казочка).

Був собі дід та баба й не було у них дітей. От якось висиділа їм чорна курочка курчатко. Бабуся й каже:

— Оце й добре; матимемо, чого доглядати.

А дідусь, одразу побачив, що з того курчати не буде нічого путнього, та тільки ж йому бабуся не дала й слова сказати, взяла теє курятко, виховала його, як годиться, й усе йому го́дила, чого б йому не заманулося.

Дідусь оце й скаже, що те курчатко щось дуже багато ззідає пшениці, а бабуся йому зараз:

— І що тобі таке сниться, діду?

А курятко їло стільки пшениці, що старим вже не вистачало й на коржі. І що більше підростало, то все дужче хотіло їсти…

Якось одного дня бабуся смутна сиділа біля прялки, а дідусь поблизу на стільчику. Не хотілося їм говорити, бо не мали вони, чого їсти. Коли це прийшло курчатко та й просить пшениці.

— Ти вже у нас все поїло, — сумно відказує йому бабуся, — хіба, що нас ще поїси!

І ледве оте вона промовила, курчатко роззявило дзьоба та й ззіло дідуся й з дзигликом; дзьобнуло вдруге — і ззіло бабусю з прялкою.

От так добре їм віддячило!…

Потім пішло собі геть і весело мандрувало та кудкудахтало. Коли це йому назустіч прачка з сорочка́ми. Поглянула вона на курчатко та й каже:

— Курятко, курятко, маєш повне волятко!

А курчатко засміялось та й відказує:

— А ще б пак! Я ж бо ззіло діда з стільчиком та бабу з прялкою, а це ще й тебе іззім!

Прачка злякалася, але ще й утікати не подумала, як курчатко її ззіло.

Тоді курчатко пішло своєю дорогою, весело підстрибувало та сокори́ло. Коли це йому на зустріч загон вояків. Здивувались вони, його побачивши, та й кажуть:

— Курчатко, курчатко! Маєш ти повне волятко!..

Курятко засміялося та й відповідає:

— А чому б мені й не мати, коли я оце добре наїлося?! Ззіло я бабу з прялкою, ззіло діда з дзигликом, ззіло прачку з кошиком сорочок, та ще й вас усіх поїм!

Вояки гадали, що то воно жартує, але й оглядітись не встигли, як курятко їх усіх подзьобало, як пшеницю.

Потім знову пішло собі далі, весело підскакувало та кукурікало. Коли це йому на зустріч кіт. Котик ще здалеку його наглядів, а коли воно підійшло ближче, то й він промовив так, як і всі попередні:

— Курчатко, курчатко, маєш ти повне волятко!

Курятко засміялося та й відказує:

— Ще б пак я не мало повного во́ла, коли ж я сьогодня добре наїлося! Ззіло я діда зі стільчиком, ззіло я бабу з прялкою, ззіло й прачку з сорочка́ми, ззіло цілий загон вояків, а оце ще й тебе ззім!

І не встиг кіт оглянутись, як уже був у во́лі!

Але ж він знав, як собі допомогти: розшкрябав курчаті воло та й виліз геть. А вже за ним вимаршував загон вояків, вилізла прачка з своїми сорочка́ми, за нею — бабуся з прялкою, а нарешті — й дідусь зі стільчиком.

Прачка пішла прати, вояки пішли робити свої вправи, а дід з бабою — додому.

Котик же від них собі випросив, що б дозволили йому курятко ззісти за те, що він їх всіх визволив. Дід та баба радо на те пристали, а котик так смашно пола́сував, що ще довго після того облизував собі вуса!…


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1927 року.
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1943 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 75 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.