Словянські народні казки/Невдячне курчатко
| ◀ Юрко з козою | Словянські народні казки пер.: В. Старий Невдячне курчатко |
Кіт та баран ▶ |
|
Був собі дід та баба й не було у них дітей. От якось висиділа їм чорна курочка курчатко. Бабуся й каже:
— Оце й добре; матимемо, чого доглядати.
А дідусь, одразу побачив, що з того курчати не буде нічого путнього, та тільки ж йому бабуся не дала й слова сказати, взяла теє курятко, виховала його, як годиться, й усе йому го́дила, чого б йому не заманулося.Дідусь оце й скаже, що те курчатко щось дуже багато ззідає пшениці, а бабуся йому зараз:
— І що тобі таке сниться, діду?
А курятко їло стільки пшениці, що старим вже не вистачало й на коржі. І що більше підростало, то все дужче хотіло їсти…
Якось одного дня бабуся смутна сиділа біля прялки, а дідусь поблизу на стільчику. Не хотілося їм говорити, бо не мали вони, чого їсти. Коли це прийшло курчатко та й просить пшениці.
— Ти вже у нас все поїло, — сумно відказує йому бабуся, — хіба, що нас ще поїси!
І ледве оте вона промовила, курчатко роззявило дзьоба та й ззіло дідуся й з дзигликом; дзьобнуло вдруге — і ззіло бабусю з прялкою.
От так добре їм віддячило!…
Потім пішло собі геть і весело мандрувало та кудкудахтало. Коли це йому назустіч прачка з сорочка́ми. Поглянула вона на курчатко та й каже:
— Курятко, курятко, маєш повне волятко!
А курчатко засміялось та й відказує:
— А ще б пак! Я ж бо ззіло діда з стільчиком та бабу з прялкою, а це ще й тебе іззім!
Прачка злякалася, але ще й утікати не подумала, як курчатко її ззіло.
Тоді курчатко пішло своєю дорогою, весело підстрибувало та сокори́ло. Коли це йому на зустріч загон вояків. Здивувались вони, його побачивши, та й кажуть:
— Курчатко, курчатко! Маєш ти повне волятко!..
Курятко засміялося та й відповідає:— А чому б мені й не мати, коли я оце добре наїлося?! Ззіло я бабу з прялкою, ззіло діда з дзигликом, ззіло прачку з кошиком сорочок, та ще й вас усіх поїм!
Вояки гадали, що то воно жартує, але й оглядітись не встигли, як курятко їх усіх подзьобало, як пшеницю.
Потім знову пішло собі далі, весело підскакувало та кукурікало. Коли це йому на зустріч кіт. Котик ще здалеку його наглядів, а коли воно підійшло ближче, то й він промовив так, як і всі попередні:
— Курчатко, курчатко, маєш ти повне волятко!
Курятко засміялося та й відказує:
— Ще б пак я не мало повного во́ла, коли ж я сьогодня добре наїлося! Ззіло я діда зі стільчиком, ззіло я бабу з прялкою, ззіло й прачку з сорочка́ми, ззіло цілий загон вояків, а оце ще й тебе ззім!
І не встиг кіт оглянутись, як уже був у во́лі!
Але ж він знав, як собі допомогти: розшкрябав курчаті воло та й виліз геть. А вже за ним вимаршував загон вояків, вилізла прачка з своїми сорочка́ми, за нею — бабуся з прялкою, а нарешті — й дідусь зі стільчиком.
Прачка пішла прати, вояки пішли робити свої вправи, а дід з бабою — додому.
Котик же від них собі випросив, що б дозволили йому курятко ззісти за те, що він їх всіх визволив. Дід та баба радо на те пристали, а котик так смашно пола́сував, що ще довго після того облизував собі вуса!…
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|