Масненький: Ото, товаришу, маємо неділеньку!
Юрко: Ба, що вам? „Пюром” по паперах махати тай тоті червоні папірчики до патичків ліпити… (Входять сотрудник і парох).
Сотрудник: Юрку, отець канонік хотіли спитати, чи взавтра можуть їх спільники звозити збіжжа до стодоли?
Юрко: Ні, товаришу-єґомосцю, не можуть! „Повітревком” не позволив. То всьо піде так як панське на громаду. Що огульникам, то огульникам, а з єґомосцевої ніби пайки, четвертий сніп на військо, а решта бідним, безземельним. А спільники собі своє заберуть.
Парох: Як? З мойого збіжжа тай мені нічого, нетим?
Сотрудник: Отче совітнику, прошу безпотрібно не іритуватися. Я з ним сам перебалакаю. Якже воно буде, Юрку?
Юрко: Так, як кажу.
Масненький: Така, гм,… гм,… інструкція.
Парох: (Глянув на Масненького). Тьфу, нетим!
Сотрудник: А о. парохові що, а мені що?
Масненький: Завтра мітінґ ухвалить зерно по селі вибирати на удержання отців. А може тільки для одного з отців, бо властиво двох священиків в селі, ТО таки за багато.
Юрко: Ет, піду хибань пообідати, бо далі-далі треба збиратися до Миронова. (Виходить. За ним до сіней іде сотрудник).
Парох: (Станув песерід кімнати, думає).
Масненький: (Несміло). Отче, гм,… гм,… товаришу, я хотівби кілька слів…
Парох: (Іде до дверей на право). Немаю охоти на розговори, нетим…
Масненький: Так це в вашій справі…
