З 90-х років XIX ст. на західноукраїнських землях поширились жіночі організації, що ставили своїм завданням поєднувати доброчинну, просвітницьку роботу з комерційною діяльністю. У 1894 р. жінки Городенківського повіту виступили з ініціативою створити жіноче товариство для допомоги селянкам у реалізації їх ручних робіт. Львівський "Клуб русинок" у 90-х роках активно займався створенням виробничо-торгової організації для виготовлення і реалізації виробів жіночої ручної праці. И 1900 р. у Львові було організовано жіночий промисловий кооператив "Труд". Він мав майстерні для виробництва жіночого одягу, білизни, гафтів, салон мод, а також торгове відділення. Товариство "Труд" утримувало також бурсу для 30 дівчат, які навчалися крою і шиття, опановували основи бухгалтерської і канцелярської справи, а також німецьку мову. Вже після трьох років роботи товариство мало 230 членів, а річний прибуток перевищував 600 крон[1]. Практичне ведення виробничо-торгових операцій товариства взяли на себе Г. Шухевич, М. Білецька, І. Кокорудз, В. Нагірний.
У 1906 р. у Перемишлі було організоване товариство "Жіночий труд", яке утримувало швейну майстерню. У порівнянні з аналогічним львівським товариством, перемишльське організаційно було слабше і нараховувало лише 40 членів. У виробничій діяльності товариство зіткнулося з слабою підтримкою мешканців міста, з браком кваліфікованих майстринь і ін.[2].
Незважаючи на проголошену благородну мету, кооперативні торгово-виробничі підприємства, організовані різноманітними жіночими організаціями, не були вільні від визиску жінок-робітниць. Ще у 1883 р. газета "Praca" різко виступила проти діяльності аналогічного товариства "Praca kobiet"[3].
Часто головною негативною рисою жіночих товариств була їх організаційна слабість. Прикладом типових вад жіночих товариств стала історія "Ранньої зорі". Організоване у Львові у 1904 р. товариство з такою назвою прагнуло залучити у свої ряди жінок-ремісників. Але вже у 1906 р. через брак членів і неможливість реалізації програмних цілей воно перестало існувати[4].
Загально утвердилась думка, що членами більшості жіночих організацій були вихідці з сімей ліберальної інтелігенції, частково з міських середніх верств. Жінки-робітниці, селянки, як правило, не виявляли
