несколько именных. Лучше поздно, чем никогда…"[1]. Перші статті для петербурзького збірника від НТШ вислані у січні 1904 р[2].
Міжнародний конгрес славістів у Петербурзі, який організувала ІАН, відбувся. Серед питань, що обговорювалися, були: складання енциклопедії зі слов'янознавства, порівняльної граматики слов'янських мов, етнографічних і діалектичних карт слов'янських земель і народностей, видання порівняльного словника слов'янських говірок, пам'яток церковно-слов’янської мови, публікація пам'яток слов'янської писемності та історії, що зберігаються в монастирях, приватних збірках, організація експедиції учених, обмін науковою інформацією та ін.
Готувався до публікації збірник, але статей нагромадилося стільки, що редакція вирішила видрукувати замість одного — декілька томів, "тем более, что имеются в редакции Сб[орника] прекрасныеьработы с картами, изготовление которых потребует немало времени", — писав академік Ламанський[3].
Перший том "Статей по славяноведению" вийшов у 1904 році. Статті друкувалися слов'янськими та іншими європейськими мовами у відповідності до бажання авторів. Три розвідки Михайла Грушевського були опубліковані українською. У праці "Звичайна схема "русскої" історії…", ін. автор виклав свій погляд на історію України, що докорінно відрізнявся від т.зв. "общерусской" теорії О. Погодіна, А. Соболевського та О. Шахматова — одного із провідних вчених відділення російської мови і словесності ІАН[4].
М.Грушевський писав: "Київський період перейшов не у володимиро-московський, а у галицько-волинський XIII в., потім литовсько-польський XIV-ХѴІ в. Володимиро-московська держава не була ані спадкоємницею, ані наступницею київської, вона виросла на своїм корені…", "історія сформування великоруської народності досі зістається невиясненою", "… ніякі мотиви не дадуть права зігнорувати історію білоруської народності, і ще менше — українсько-руської народності, або заступити її повириваними з них і попришиваними до історії великоруського народу клаптиками, як то трактується тепер"[5].
Отже, якщо і був якийсь поважний привід недопустити
