Володимир Пришляк
Серед питань, які б мали посісти поважне місце у науковому українознавстві, є історія міжрегіональних взаємин. У минулі роки діяла наперед задана теза про виключно благотворний вплив Московії-Росії на Україну. В цьому ракурсі зв'язки західноукраїнського регіону з Наддніпрянщиною[1] розглядались однозначно. Таким підходом збіднювалось розкриття теми, бо штучне підбирання історичного матеріалу та його підтягування до надуманої концепції автоматично виключали об'єктивність. Натомість беззастережні студії проблеми взаємин між двома гілками єдиного українського дерева у порівняльно-історичному та інших аспектах могли би прояснити багато незрозумілих явищ та подій національної минувшини.
Несприятливий геополітичний фактор, штучна покраяність України кордонами різних держав упродовж століть диктував умови для політичного, економічного і культурного розвитку українських земель. Консолідаційні процеси в період Київської держави, Галицько-Волинського князівства і, особливо, в період Хмельниччини, знову за спиною України були перекреслені Андрусівським перемир'ям 1667 р. та "Вічним миром" 1686 р. між Московським царством та Польською Короною. Споконвічні українські землі залишалися в межах чужинецьких державних утворень.
З-поміж них, хіба що Гетьманщина на лівому березі Дніпра, народжена державною волею Хмельниччини, якоюсь мірою формально репрезентувала національно-державні інтереси. Західні землі України — Галичина, західна частина Волині, Холмщина, Підляшшя — входили до складу адміністративно-територіальних одиниць польсько-литовської Речі Посполитої: Руського, Белзького і Волинського воєводств. Формуванню економічної спільності українського народу перешкоджали, насамперед, відсутність власних державних структур, однієї державної території, яка б сприяла відносній економічній стабільності. Бездержавний період настільки затягнувся на теренах України, що до середини XVIII ст., а точніше на
- ↑ Термін "Наддніпрянщина" Б. Барвінський, зокр., вважав не зовсім відповідним і віддавав перевагу точнішій, на його думку, назві "Придніпрянщина" (Барвінський Богдан. Велика й Мала Україна (В справі устійнення областної словні українських земель). — Львів, 1925. — С. 11). Таку ж назву для означення цього регіону вживав і Михайло Драгоманов. Див. його: Політичні пісні украйінського народу ХѴIII-ХІХ ст. / 3 увагами М. Драгоманова. — Женева, 1883. — Ч. З. — С.ХІ.
