воду і прості українські рільники, однак їх чумаками не називали. Таке ж відношення до чумаків мали дрючок, палиця, булава. Правда, на возах у чумаків були дрючки, важниці (жердини для підняття тягарів), люшні (підпори до гарби, прикріплені до осей воза). Цими предметами чумаки інколи захищалися від нападу кочовиків, проте вони не можуть бути визначальними для їх найменування. Тому етимологія “чумаки — це дрючкарі” (як припускають Мух та Карлович) є помилковою, оскільки вона базується на необгрунтованому зближенні етнонімічних і топонімічних даних за звучанням, без врахування дійсного історичного мовного підґрунтя цих явищ. Якщо ж вже дозволено припускати там, де немає точних даних, то мені здається, що народна гіпотеза про походження і значення етноніма “чумак” якоюсь мірою таки наближається до істини. Я дозволю собі розвинути і доповнити цю гіпотезу низкою міркувань історичного плану, зокрема тими, які стосуються походження, виникнення і змісту цього терміна залежно від його співвіднесеності з об'єктом, що ним позначається.
Назва “чумак” вперше згадується у переписних книгах 1666 р. при переліку селян Придніпров'я. Тут ми читаємо: “Фимка Чумак оре волом. Іван Филимолов чумак оре конем” (див.: Переписні книги 1666 року / Ред. В. О. Романовський. — Київ, 1933. — С. 222; також: Актовые книги Полтавского городского уряда XVII века. — Чернигов, 1912. — Вып. 1: 1664-1671. — С. 71).
Чумацький промисел виник у Придніпров'ї у другій половині XV ст. Проте в цей час чумаки називалися ще просто “люди”. Таку назву чумаків ми знаходимо у листі хана Менглі-Гірея до Івана III у 1499 р. Хан пише, що “люди сіль силою беруть” (люди — мешканці Придніпров'я), і просить Івана III, аби той вплинув на литовського князя (Придніпров'я входило тоді до Литовського великого князівства), щоб він не дозволяв своїм підданим таке чинити. У 40-х pp. XVI ст. у документах чумаки вже іменуються не “люди”, а “соляники”. Діяльність “соляників”, така ж, як і “людей”, про що свідчить лист Девлет-Гірея до Сигизмунда у 1545 р. Ті зі соляників, які їздили за сіллю не на чорноморські лимани, а у Галичину, переважно в Коломию, де добувалась кухонна сіль, називалися “коломийцями”. І тільки в другій половині XVII ст. (1666–1670 pp.) з'явилася назва “чумаки”.
Як виник етнонім “чумак”? Він утворився від слова “чума” — “моровиця, чума, зараза” — з допомогою українсько-російського суфікса -ак (за принципом “русак”, “дивак”) на українському грунті.
Якого ж походження слово “чума”? У словниках Радлова, Будагова, Ценкера це слово визначається як османське, проте Радлов робить застереження: “Aus dem Slavischen”. Дмитрієв у своєму “Словаре русских слов тюркского происхождения” слово “чума” не подає зовсім, вважаючи, що якщо “чумак” і запозичено з тюркських мов чи при їх посередництві, то воно зазнало певної персько-турецької метафоризації: чомак — “дрючок, булава” (О тюркских элементах русского языка // Лексикографический сборник. — Москва, 1958. — Вып. 3. — С. 563:
