що подібне призначення міг мати і срібний казанок з Колоколина.
Певну інформацію про присутність кельтського населення у Верхньому Подністров'ї можемо почерпнути з праці Клавдія Птолемея “Керівництво з географії”, що була написана у 141 р. При її написанні Птолемей користувався в основному записками Маріноса з Тіри, який жив у першій третині II ст. до н.е. У цьому творі вчений, як відомо, використав географічну сітку координат у градусах і мінутах для точної локалізації гірських хребтів, витоків і гирл річок, а також міст[1]. У Верхньому і Середньому Подністров'ї Птолемей локалізував чотири міста, назви яких мають кельтське звучання. В останній восьмій книзі вказано їхнє географічне розташування, довготу і широту. Приблизну локалізацію цих міст (рис. V) нещодавно запропонували Д.Мачинський[2] та М.Бандрівський[3].
Перше з цих міст — Карродунон з координатами 49°30'-48°40°, розташоване на 10° північніше витоків Тіраса (Дністра), які, як і гора “Карпатос”, лежать на тій самій південній широті 48°30°. Шляхом нескладних розрахунків вичислено, що ймовірне місцезнаходження Карродунона у трикутнику Самбір—Рудки—Мостиська. Власне, сюди з Ужоцького перевалу спускався один з найважливіших транскарпатських шляхів, який у середньовіччі одержав назву Руська Путь. Накладаючи таким же чином координати інших міст і співставляючи їх із сучасною картою, встановлено приблизне розміщення трьох інших міст: Маетоніума 51°—48°30° (район Жидачева — Ходорова—Бурштина—Галича); Вібантаваріума 53°30' — 48°40” (район Хотина —Збруча)[4] й Ерактона 53°50'-48°40' (район Ленківець — Комарова).
Назви міст Карродунон, Маетоніум, Вібантаваріум і Еракатон — кельтського походження[5]. Перший компонент урбаноніма Карродунон — “карр” — має формально-семантичну відповідність кельтському “карр” “камінь”. Другий компонент простежуємо у давньоірландському “дун” “фортеця”. Їхнє поєднання означає кам'яне укріплення. Три міста з аналогічною назвою Карродунон Птолемей позначив у приальпійських областях, зайнятих кельтським та кельто-ілірійським населеням.
- ↑ Plezia M. Greckie i łacińskie źródła do najstarszych dziejów słowian. — Poznań-Kraków, — 1952. — Cz. 1. — S. 42, 44-45.
- ↑ Мачинский Д. Кельты на землях к востоку от Карпат... — С. 60-61 (рис. 2).
- ↑ Бандрівський М. Кельтські урбаноніми... — С. 40-42.
- ↑ Хоча Вібантаваріум прийнято ідентифікувати з районом сучасних Заліщиків (див.: Plezia M. Greckie i lacinskie zrödia... — Cz. I. — S. 45).
- ↑ Нидерле Л. Славянские древности. М., 1956. – С. 36.
