дячи” їх такими фразами, як “згідно з моїми переконаннями” чи “як вважають інші автори”. Побудова наукової гіпотези також підлягає правилам наукового дослідження, які треба знати.
Сучасній науці про нації відомо два стратегічні підходи до визначення поняття нації. Т. зв. об'єктивістичні визначення грунтуються на явищах у суспільній сфері, вважаючи необхідними ознаками нації спільну мову, культуру, расу, територію, історію, традицію; деколи до цих ознак додають економіку, релігію. Т. зв. суб'єктивістичні визначення висувають на перший план національну самосвідомість з такими елементами, як спільність відчуттів, переконань, волі, внутрішніх та зовнішніх стереотипів, єдність національного характеру. Обидва підходи мають сильні й слабкі сторони. Дослідження історії різних націй свідчить, що відсутність окремих, як об'єктивістичних, так суб'єктивістичних ознак спільності не закреслює існування нації в минулому та сучасному. З іншого боку, наявність і розвиток національної самосвідомості не вдається простежити в часі й просторі настільки чітко, щоб лише на підставі суб'єктивістичних ознак визначати межі нації і межі між націями. Застосування суб'єктивістичних підходів до минулих століть вимагає досконального знання джерельної бази та правильної її інтерпретації. Лише об'єднання двох, нібито протилежних, підходів — об'єктивістичного та суб'єктивістичного — виявляється на практиці плідним. Однак сучасна конкретна етносоціологія надає перевагу суб'єктивістичним ознакам, відповідно до яких самовияв національної приналежності вважається свідомоприйнятим (успадкованим) та демонстрованим назовні засобом національної ідентифікації.
Проблеми дослідження нації є значною мірою комплексними і можна їх розглядати на пограниччі кількох наук або конструювати спеціальну окрему науку про націю. Правильність цього погляду, здавалося б, доводить велетенська кількість літератури, присвяченої саме проблемам нації. Переліки відповідної літератури реєструють сотні книжок, тисячі статей. Без знання хоча б важливіших з них непідготований дослідник перетворюється у винахідника, що хоче знову винайти давно відкритий стрільний порох. З іншого боку, не підлягає сумніву, що питання, пов'язані з нацією, неможливо розглядати без історичного підходу, тобто дослідження проблем нації й далі залишається, в першу чергу, об'єктом вивчення історичної науки зі застосуванням для даної ділянки терміна “етнічна історія”, який, зрештою, підлягає дискусії.
Дослідники досить різко поділилися на два напрями:
