Може й справді такий обиватель я,
Що весь біль мій — пальто без вати;
Тільки-ж може це з того, що я відтіля,
Де закон — не по разу вмирати!
Що я можу про себе сказати ще?
— Бути щирим — не всім зуміти! —
Хіба те, що під сірим вечірнім дощем
Десь на розі вити-б і вити.
Так, як виє на місяць голодний вовк.
Дужий пращур собаки! —
Не замовк,
Не замовк,
Не замовк
Голос споминів всяких! —
Крізь минуле і кожну хвилину нову,
Крізь кохання чую і книгу, —
Ау—у!
вовчий вигук.
Так, як виє дикун чорношкірий десь
У байдужі вуха природі…
Ах, а знаю, дикун той сховався увесь
В моїм серці на споді!
Так, як вили колись і мої діди,
Називаючи вий цей співом,
Коли співів чужих сліди
Заливали червоним пивом!
Гей!
