щоб знайти спокій собі та добрі обставини для праці, йому конче треба було „дать преимущество“ якійсь одній душі: або твердо, консеквентно й без компромисів лишитись на українському ґрунті, як це зробив, напр., старший сучасник його Котляревський; або так само твердо, консеквентно і безоглядно передатись до російського життя і письменства, як зробили Богданович, Капнист, Гнідич і як досі роблять російські письменники з українців, їм же числа нема й міри. Або — або, третього виходу не було, бо третім і була саме ота дводушність, що розірвала Гоголя на дві половині, напоїла його жаждущу добра істоту оцтом вічних ваганнів та хитаннів і передчасно довела його до загину, попереду наділивши йому стільки муки, що не сила людська її й видержати. Та чи ж міг Гоголь безоглядно і рішучо піддатись котрій-небудь одній стихії, піти за котроюсь однією душею, що однаково властно кликала його кожна до себе? Чи міг він свідомо вибірати між українством та російщиною?
Відповідь на це почасти знаходимо в обставинах його життя.
Сем'я Гоголів безперечно мала українські традиції. Один з його предків, Остап Гоголь, був козацьким полковником і навіть наказним гетьманом за часів руїни, другий, Танський,
