своїх перших творів приступив він і без намислу, і без підготовки, і це зовсім ясно проглядає в „Вечерахъ“, як добре показав опісля Куліш.
Але noblesse oblige. Почавши без намислу і для розваги, Гоголь все дужче втягується в українські інтереси, захоплюється не тільки процесом самої творчости, а й тим, що давало поживу їй. Пісні та инші твори української народньої словесности все більше притягують до себе його увагу; на цьому полі він сходиться з такими спеціялістами цієї справи тоді, як Максимович, і обережний практик на якийсь час перевертається на палкого ентузіяста „нашей единственной бѣдной Украйни“. Гоголь захожується збірати українські пісні — цю „живую, говорящую, звучащую о прошедшемъ лѣтопись“; найбільш на підставі пісень він береться „дернуть“ велику історію України, з якої, повна річ, опріче сухого конспекта „Взглядъ на составленіе Малороссіи“ та оповістки „Объ изданіи исторіи малороссійскихъ казаковъ“, нічого не вийшло, дарма що в оповістці говориться, ніби „половина моей исторіи уже почти готова“. Єдиним визначним результатом цього захоплення українською старовиною була повість „Тарас Бульба“: вона та ще кілька нескінчених уривків — от і все, чим скористувався Гоголь-художник з наукових мрій
