письменник. Його останні твори — то тільки попіл з того, чим колись жив письменник, то недогарки його переполовиненої істоти. На ділі Гоголь помер далеко раніше, ніж котрась невблаганна Парка перетяла нитку його життя. От чого на ділі добивалися і, на жаль, таки добилися ті сучасники Гоголя, що картали його за українську стихію.
Не иншого ж, тільки для всього українського народу, хотять і нащадки їхні, а надто ті, що самі українці зроду — всі оті „общероссы“, „тожемалороссы“, „малороссіяне, говорящие по русски“ та инші одміни одного типу, що своє ренегатство виправдовують прикладом нещасного мученика дводушности. Сам Гоголь дав їм таку влучну і разом безощадну характеристику, що кращої й не вигадати. Ви пам'ятаєте мабуть образи симпатичних Гоголеві старосвітських поміщиків, яких він противоставляє „тѣмъ низкимъ малороссіянамъ, которые выдираются изъ дегтярей, торгашей, наполняютъ, какъ саранча, палаты и присутственныя мѣста, дерутъ послѣднюю копейку съ своихъ же земляковъ, наводняютъ Петербургъ ябедниками, наживаютъ, наконецъ, капиталъ и торжественно прибавляютъ къ фамиліи своей, оканчивающейся на о, слогъ въ. Нѣтъ, — кінчає Гоголь про своїх героїв, — они не
