нікому непотрібний і тим самим шкодливий, що він не має ґрунту в житті, що тільки купкою фанатиків та фантазерів держиться він і т. ин. — яку думку так люблять доводити з усяких літературних і нелітературних підворітниць? І з першого погляду аргумент цей наче б то влучний і вартий уваги, бо Гоголь ніби-то практично показав, що зовсім не треба українського слова на малювання українського життя, і воно все цілком може увійти до одного спільного письменства, як цікавий та оригинальний матеріял — не більше. З такого аргументи само собою виникає нове питання — чи не ворог нам Гоголь і чи не повинні ми до його й ставитись, як до ворога, що дав таку влучну на всі віки зброю до рук нашим ворогами? Питання вже через те цілком натуральне, що воно не раз стояло перед українськими діячами, та певно й довго ще не зникне з обрію нашого життя, аж поки сама дійсність не зробить його цілком не потрібним.
Отже — чи ворог нам Гоголь і чи повинні ми з ним, як з ворогом, воюватись?… Чудне і страшне, коли хочете, це питання, але що ж робити, коли наша страшна, божевільна дійсність підсовує його нам, коли йменням Гоголя вимахують ашантії російської державности, йдучи на приступ проти всяких вигаданих сепара-
