тизмів і з'особна — українського? Коли Гоголем, нашим великим земляком, вибивають очі всім, хто з-поміж нас хоче зостатись вірним сином рідної землі? Коли працю Гоголя виставляють іменно за торжество тієї однобокої, скажу так, ашантійської державности?… І не такі ще питання ставить перед нами наша проклятуща дійсність, і треба ж шукати на них відповіді, коли не хочемо, щоб вона пожерла нас.
Але перше, ніж відповісти на поставлене питання, я дозволю собі пригадати один факт із мого власного життя й подати одну цитату з листів Гоголя.
Ось факт.
Скоро я вивчився грамоти, трапилось мені, малому хлопцеві, прочитати „Вечера на хуторѣ близь Диканьки“ та „Миргородъ“. Не переказуватиму своїх тодішніх вражіннів, скажу тільки, що після книжки Гоголя вперше я почув себе сином рідної землі, що з „Тараса Бульби“ запала мені в душу перша искра національної свідомости, до якої потім инші авторі додавали вже тільки нового жару. В моїх дитячих думках і мріях постать Тараса переважила навіть ефектну фігуру капитана Немо з відомого Вернового роману, і я тільки з одного тоді дивував та й смуткував не помалу: чому серед українських гетьма-
