нів (собі я списав їх з якогось старого Андріяшевого календаря) нема Тараса Бульби? Що такий лицарь мусів бути конче гетьманом — інакше я собі й покладати не міг!
А ось і цитата.
|
„Скажу вамъ, — пише Гоголь до своєї великої приятельки Смирнової, — что я самъ не знаю, какова у меня душа, хохлацкая или русская. Знаю только то, что никакъ бы не далъ преимущества ни малороссіянину передъ русскимъ, ни русскому передъ малороссіяниномъ. Обѣ природи щедро одарены Богомъ и, какъ нарочно, каждая изъ нихъ порознь заключаетъ въ себѣ то, чего нѣтъ въ другой. |
„Сам не знаю“… Краще б ніхто не здужав змалювати нам духову істоту Гоголя, як це зробив сам письменник оцими трьома невеличкими слівцями. То то й лихо, що сам Гоголь ніколи не знав, хто він — і це власне й стало за початок його власної драми, за те манісенько зерно, що з його виросла потім велика трагедія всього його життя, виявившись такою силою суперечностей і контрастів, що їх тягара не міг вдержати на собі нещасний письменник. З цього виросла між иншим і та найбільш нам зараз цікава суперечність, що Гоголь своїми творами з українського життя навертає на українську свідомість одних і разом дає аргумент проти тієї свідомости другим. Нова суперечність, що коріниться все в тому ж таки нещасливому і глибоко трагичному
