районних виконкомів шляхове будівництво буде поставлено на належну височінь, що невхильно диктують інтереси розгорнутого соціялістичного будівництва нашої країни.
Повітряний транспорт, що в транспортову роботу вступив тільки після світової війни, в СРСР почав розвиватися з 1922-23 року. Тим що за минулий період капітальні вкладення були дуже обмежені, через недостатність основної для розвитку цього виду транспорту бази (аеропляно та моторобудівництво), розміри роботи повітряного транспорту були досі незначні.
В 1931 році на Україні функціонують такі лінії:
| 1. Харків–Луганське | 485 | км. |
| 2. Харків–Бердянське | 485 | „ |
| 3. Харків–Одеса | 625 | „ |
| 4. Харків–Мін. Води | 900 | „ |
| 2495 | км. | |
Крім того, до експлуатації підготовано:
| 5. Харків–Сочі | 855 | км. |
| 6. Харків–Симферопіль | 635 | „ |
| 7. Армавір–Еліста–Астрахань | 580 | „ |
| 2070 | км. | |
| Разом | 4565 | км. |
Таким чином, довжина ліній, експлуатованих від української управи повітряних шляхів досягли в 1931 р. 3095 км:
На 1932 рік накреслено завести до експлуатації, крім перелічених щойно сімох ліній, такі ще:
| 8. Київ–Одеса | 450 | км. |
| 9. Новоросійськ–Сталінград | 750 | „ |
| 10. Інші лінії | 700 | „ |
