КОМСОМОЛЬСЬКА ВАХТА
Думка про комсомольську вахту в кочегарці виникла дорогою з Владивостока до Одеси, тоді, коли постала загроза зриву транфінплану.
Завдання — дев'ять миль на годину, сімнадцять процентів економії палива — кочегари перших днів рейсу не виконали. Стрілка манометра, що мусіла уперто лежати біля червоних — 12, ледве осилювала чорні — 10.
Всі вахти ніяк не могли нагнітити пари до 12 атмосфер, і „Курск“, що колись давав хід до 12 миль на годину, йшов 8-мильним ходом, щогодини недовиконуючи завдання.
Секретар осередку Ваня Бублик ходив, зігнувши спину, і на його худому непривітному гострорисому обличчі випиналися нервові вузлики.
Надвечір секретар скликав партгрупу кочегарки. Група, почуваючи свою провину, мовчки розсілася в каюті секретаря.
Бублик після кількох спокійних слів про транфінплан не стримав себе і звично вимахнув рукою, далі нахилив голову як завжди спалахнув і почав кидати злісно й непримиренно слова винувачення:
— Хто ж, по вашому, першу пару має підняти? Комуністи? А ви хто?
— Та що ж! — Пароплав три роки в доці не був, — перебив дужий Айзуп, висмикнувши з рота цигарку, — на ньому ж ракуші, та й спека он яка!
Задерикуватий, невдоволений Куніцин забурмотів слідом як папуга:
— Еге, там ракуші… В док треба, ракушу обчистити…
Ставний молодий Поліщук не перечив і вичікував; за ним як і за всією трійкою, було чимало провин. Кочегар знав, що це для Бублика — козир.
