насилу над нами, за всі нелюдські муки, за неправди, що нам учинено. Прийшов час скинути ненависне ярмо й нашу Україною зробити вольною, самостійною державою.
Гетьманські війська злучилися зі шведами. Тоді на поміч Мазепі прийшов запорозький кошовий Кость Гордієнко зі своїми козаками.
Запорожці не все бували в добрій згоді з гетьманом. Мазепа нераз карав їх за їх сваволю, за те, що вони творили розбишацькі ватаги й нападали на спокійних людей на Україні. Він домагався від них послуху своїм наказам. Запорожці були народ буйний, здавалися тільки на свою силу, вважали своє Запорожжя ніби за окрему державу й не дуже хотіли підлягати гетьманові. Часто приходило між ними до спорів і зачіпок. Але тепер, як Іван Мазепа підняв війну на Московщину, запорожці зрозуміли, що тут рішається доля всеї України, і прийшли гетьманові в допомогу.
Кошовий Гордієнко промовив до гетьмана:
— Ми, військо запорозьке, щиро дякуємо вам за те, що ви, як і пристало найвищому українському вождові, взяли собі до серця недолю України й почали визволяти її з московської неволі.
Мазепа від повів:
— Дякую вам, запорожці, що мені вірите. Я пристав до шведів, не з користи для себе, але з любови до рідної країни. Не можемо, забувши честь, скласти руки й покинути наш край на волю гнобителя.
Разом зі шведами пішли українські війська на москалів. Війна йшла кілька місяців. У різних місцях приходило до малих стріч, а тим часом оби-
