Сторінка:Іван Кулик. Поезії. 1967.pdf/122

 

О кате, кате, кате!
Не затягай петлі ти!
Ще я не всі надії стратив,
Мій зір — бентежний соглядатай —
Брата он там запримітив.

— Братику, дужий мій брате!
Невже мені гинути тут!
Видери з пазурів ката —
Рятуй?

 

Не видере брат. На врятує. Мільйони братів у Самбо. Мільйони піщинок в пустелі — у Великій Пустелі Могавській. Завихрить їх вітер у смерчі шаленому. (Горе безумним, що стали на путі!) Вітер спаде — і порохом-пилом під ноги покірно стеляться піщинки. Цементу, цементу, піщинки — у камені, в скелі! Повільно риє кріт. Повільно росте скеля. І крові треба, крові, щоб піщинки — у камені, в скелі! Самбової треба крові. Повісять білі Самбо.

О кате, кате, кате!
Не затягай петлі ти!
Ще я не всі надії стратив,
Мій зір — бентежний соглядатай —
Милу он там запримітив.

— Моя наречена, люба!
Виблагай юне життя!
Не буде-бо після згуби
Вороття!