Хлопці заіржали з насолоди.
— Я колись зроблю цього попа.
— З глини?
— Атож. Ще й кізячка підмішаю, воно тоді не розсихається. Знаєш, Матросе, за що я думаю?
— А за що?
— За художествене.
— Да, вещ підходяща.
— Я думаю за це, знаєш відколи?
— Давно?
— Ще як там у нас був один студент. От малював! А ліпив! З гіпси, брат. Біла-біла, а засихає враз. Я й грамотний.
— А студент сурйозний?
— Хіба що?
— Теж барахло буває.
— Сурйозний. Тільки що ж, Матросе, не приймуть у цій одежі.
— В художествене?
— Угу.
— Да, робу треба антілігентну, щоб ні одної дірки, де не полатається.
— А то що ж? — Альоша розгорнув своє лахміття й потрусив ним у повітрі. — Хіба це одежа?
Вони замислились. Матрос нахмурив брови й довго мовчки колупав пальцем у виїденій шкуринці.
— Ти щось надумав? — раптом запитав Альоша.
— Надумав.
— Матросе! Ні, чуєш, Матросе?
— Та чого ти, чудак? Я надумав, як заробити грошей на робу. За два місяці ти матимеш такі шкари, бо-бочку, кліфт, кальоса й чепу, що й на Матроса плюнеш.
Альоша захвилювався і встав.
— Смієшся? Так пішов же ти...
— Ну, брось! Не можна пошуткувать, чи що?
— Так кажи!
— Продавать твої штучки. Дур'ний! Ти не знаєш, їх купують. Не менш як по п'ятдесят копійок. А якби такого продать, як ото ти зробив, то й руб можна править.
Ця думка налетіла так несподівано, що обидва хлопці позскакували з місць, замахали руками й засперечалися до крику. Альоші здавалось неймовірним добути гроші за свої «штучки». Хто їх купуватиме? Де це Матрос таке бачив?
— Ну, так я ж тобі докажу, — затято крикнув Матрос. — Ти побачиш. У тебе є глина? Роби щось таке, хоч того попа, хоч знову чорта. Краще знову чорта, його дорожче продаси, як попа. Потім ми знову підем по глину.
Роби, чуєш, Альошко!
— Та я робитиму. Мені ж самому прахтика. І невже куплять?
— Побачиш!
Матрос приховав ще якусь думку. Він щось хотів зробити зараз, не гаючись, прийти і зробити, щоб «доказать». Але цього він не сказав Альоші. Він ішов і посміхався до себе; іноді він говорив сам на свою думку: «Ось побачиш, Матрос не дурить. Матрос одірве від себе, а докаже».
Вони поспішали до будинку, розпалені єдиним бажанням. Альоша міцно обхопив Матросову шию і почував, як глибока приязнь розквітла в його серці до того, кого ще так недавно він мав за свого найлютішого ворога.
Вони проходили через базар. Майдан ворушився густою, забитою крикливими спекулянтами кашею. Сорочки, штани, піджаки, ремі'нь, залізо — тисячі речей ходили з рук на руки в якомусь шаленому тумані. Ляпали долоні, гукали картузники, йшов задьористий дух від гарячих пиріжків, смаженої риби, густого борщу й розпареної пшінки; кричав, реготався грамофон, заливалась гармошка — і все те зливалося в одну рухливу стоусту
