Сторінка:Іван Микитенко. Вуркагани (1928).djvu/15

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Товариш, друг вєрний, зарой мойо тєло...
Зарой мойо тєло на бану...
Пускай малахольні
лягавії сміються,
шо я бил геровскій вуркаган...
 — Ех! — крикнув Пувичка в якомусь дикому трансі. — Піддерж! Росія, Росія,
велікая держава...
Вона проіграла
войну...

Всі одним високим гарячим криком злилися в неймовірному пафосі, не здаючи собі справи в словах. Вони старанно вимовляли кожне з цих слів, але вимовляли тільки губами, якими ворушили з завзяттям. Думка ж десь була понад словами, десь билася в хвилях самої пісні:

А бєлоє знамя в бою потіряла.
Тепер ми кімаєм на бану...

Пісня стихла. Матрос одійшов од стіни, наблизився до гуртуй процідив крізь зуби:

 — П'отіряла? Разві?

Пувичка раптом утяг якось голову в плечі. Зблід.

 — Матрос?

 — Почти шо.

Настала коротка тиша. Потім хтось крикнув:

 — І одскоч. Чого ти?

Матрос без слова ударив його в здухвину — той упав. Хлопці подались назад. Пувичка зухвало крикнув:

 — Ану, ти! Ще й б'ється! Жигун! Не думай, що ти отаман. Забудь!

Альоша зрозумів все за одну хвилину. Він підскочив до Матроса:

 — Вони хотять погубить тебе! Хай спробують.

 — Да, я був, єсть і буду! — крикнув Матрос до Пу-вички. — А тебе я рішу на місці, пувиця погана. Пацани!! Совєт дав нам поміщення, а такого порядку я не знаю, щоб ламать. замок у свого і продавать на базарі вещ.

 — Як? Чорта? — крикнули одні.

 — Докаж! Брехня! Хай докаже, — крикнули інші.

 — Скуда ти знаєш? А може, він не крав?

Пувичка задоволене всміхнувся:

 — Був колись отаман, а тепер на брехню пустився ради мамалиги.

Щось страшне сталося Матросові. Він схопив свою скриньку і хряпнув кришкою перед очима всієї компанії. Потому відсунув потайний прискринок, і в руці йому блиснула фінка. Він підскочив до Пувички.

 — Дєньги!!! За скільки продав чорта?

Пувичка задрижав усім тілом.

 — Вуйді. Я не брав. Завє-є-є-є-дущий!

Але в цю мить Матрос схопив його за груди і, замахнувшись, ударив ножем.

Пувичка ойкнув, схопився руками за живіт і впав на підлогу. З-під сорочки випала пачка цигарок «Яблочко». Хтось закричав не своїм голосом:

 — А-а-а-а-а-а-й! Убив!..

Знявся неймовірний галас. Хлопці кинулися до за-відателя. Хтось хотів допомогти Пувичці.

 — Не чіпай, — спинили його.

 — Нехай виходить грязна кров.

Завідатель увійшов блідий. Йому сіпало щоки.

 — Карету!

Хлопці вже подалися в аптеку дзвонити.