Сторінка:Іван Микитенко. Вуркагани (1928).djvu/41

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


очима вставав і той невідомий Матросів «корішок», здатний, може, на більше, ніж перебувати в будинку й ліпити копійчані «штучки» на заздрість Пувичці. Збуджена думка забилась у шуканні найскоршого виходу. Але що ж цей епізод? Цим не врятуєш справи. їх багато. Ну, так, безперечно, їх не буде, цих чорних плям, це все відоме... А тим часом, що ж робити зараз, у цьому випадку, що оце розповідає цей хлопець?..

 — Що ж робити? — вголос запитав Харитон. — Де ж він, той твій товариш? Якщо він не тут, то що ж ми зробимо?

 — Як що? Я цього не знаю, ну, ви ж партєйний, комсамол.

 — То що, як комсомол?

 — Прикажіть, щоб Альошку в художествене. А я собі роботу знайду.

 — Та ти чудій. Тут нічого не можна приказать. Тут... чорт його знає, що тут зробити. Якби хоч він був тут. Тоді взяв його, пішов, чи щось таке... А так, ну що ж? Хіба, щоб він приїхав?

 — В натурі! Я ж оце й думаю.

 — Так куди ж він приїде? На вулицю? Взяти з будинку, а тут куди?

Може, ще й не легко тут у будинок його... Бо тут же й своїх... Ось ти чому на вулиці?

 — Та я другий сорт. Про мене зараз розговору не буде... Я собі що?

Знайду роботу і плювать. Перезимував лід радіатором, а літувать легше.

Тепер то вже не пропаду. Мені за Альошку.

Харитон подивився на нього з теплою, дружньою посмішкою.

 — Де ж ти знайдеш роботу?

 — Та побачу. Все одно де.

 — Хм... От що. А може, прийдеш завтра, чи що, туди до мене, де я працюю? Ти б за кур'єра міг би справитись?

 — Що кульєр, ви мені скажіть за Альошку. А це що таке кульєр?

Сурйозна робота?

 — От ти справді приходь. Хоч я тобі напевне не обіцяю. Може, що й вийде, а може, і не вийде.

 — Куди приходить?

Харитон сказав адресу.

 — Я прийду, тільки щоб із Альошкою встроіть діло. Якби я був у комітеті, я б зразу. А то біда, що я не в комітеті, та й роба в мене...

Куди ж... А вам, то вже зовсім не той табак. Приказав: «Отдать у художествене» — і зразу.

 — Еге, приказав...

 — А що ж? Я ж чув, як ви сьогодні про буржуїв говорили. Вам наплювать. Отдав у художествене і все. Він і Леніна вміє зробить, тільки не хоче з рудої глини. Якби йому гіпса, вона біла і засихає підходяще...

З рудої, — каже, — чорта можу, попа, можу й другі штучки. А вже на Леніна, каже, треба гіпси. Ну, тут тільки вам треба розпорядитись.

 — А хіба той будинок не може?

Матрос спинився і презирливо сплюнув.

 — Будинок?

 — Ну да. Там же доглядають і дають якийсь лад. То вже ж вони знають, куди його.

 — Нічого ви не понімаєте. Будинок! Тут піддержки треба...

 — Та я розумію. Словом, приходь, я ще пораджуся з товаришами.

Зробимо! Приходь! — говорив уже з захопленням Харитон. Матрос піддавав йому жару:

 — От! Ви там у комітет!.. Комітет ізразу: отдать у художествене — і амба. Потім я ще й Черв'якові знайду роботу. О, і Метеликові! Всім...

Так дійшли вони до центральних вулиць і впірнули в розмаїту юрбу, що пливла пішоходами в електричному сяйві ліхтарів та вітрин. Матрос гаряче сповідався перед тим, хто, на його думку, міг зробити все, щоб полагодити справу. Він вийняв із кишень свої чорні порепані руки і розмахував ними перед Харитоном, штовхаючи в той самий час перехожих своїм гострим плечем. Перехожі здивовано поглядали на цих гарячих співбесідників. Одному з них горіла на грудях зірка, а другий трусив