Сторінка:Іван Микитенко. Вуркагани (1928).djvu/48

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


губернського суду. В глиб міста простяглися довгою рівною вулицею чотири стрункі гадюки з блискучими залізними спинами. Ними котились трамваї — вагон за вагоном, подзвонюючи самовпевнено, дражливо, і зникали в глибінь перспективи, де підіймався міський театр незрівнянної краси.

Куди податися? Де шукати Альошу? В будинку? Добре, але як його викликати, щоб не засипатись часом самому?

Одійшовши подалі від вартового, що своїм спокоєм ніби давив йому на груди, він знову зупинився. Може статися так, що замість знайти Альошу, влипнеш сам. Напевне йому не забули Пувичку і раді будуть запроторити його кудись, де не дуже-то весело. А втім, треба йти на розвідку. Потім можна буде найти когось із хлопців, хто візьметься сповістити Альошу і викличе його кудись подалі від будинку.

З цією думкою він швидко пішов, майже побіг туди, де містився будинок. І що швидше він наближався, то більше зростала йому якась незрозуміла тривога. Десь ворухнулася думка: «А як його немає там? Що тоді?» Вія навіть зупинився на однім розі і раптом зажадав повернути праворуч і йти навдалу, в другий бік від будинку. Та потім примусив себе і пішов просто, затримуючи кроки, ніби боявся швидко в чомусь пересвідчитись.

Йому застигли очі, коли він побачив знайомий будинок майже новим, з рясними вогнями і з білими завісами на вікнах. За тими завісами стояли квіти...

 — Тут дєтський дом? — безнадійно поспитав він двірника, що стояв біля свіжих воріт, розглядаючи підозрілу Матросову постать.

 — Іди, іди, поки не дав, — сказав той, скручуючи цигарку. — Ич, дом йому. Тут народ живе, а тобі чого?

 — Не мурчіть, я маю діло. Куди перевели?

 — Порозганяли вашого брата. Куди перевели? Ще там переводить.

Порозганяли — і все. йди, звідки прийшов. Панькатись ще. Ич, здоровий. А на роботу?

Матрос побачив, що він нічого не взнає від цього рябого «дяді». Те, чого він боявся в думках, що відганяв від себе, не хотів припустити, тепер стало несподіваною, безвихідною дійсністю.

Де взнати? Кого спитати? Місто німе, як камінь.

 — Да... виходить вакса, — промимрив він до себе і, заклавши руки в кишені, пішов, похнюпившись, назад.

Втома вступила йому в ноги. Голова стала порожня, але неприємно важка. Ціле напруження, з яким він перебув останню добу, тепер зникло.

Хотілося лягти десь під ворітьми й заснути. Але він ішов байдуже, майже напомацки, не помічаючи того, що повертається знову до вокзалу. Він стямився тільки тоді, коли знову побачив перед собою район.

«Тягне мене в міліцію, чи що?» — кволо подумав він і навмисне, в якійсь сліпій спокусі, пройшов повз самого вартового. Той лупнув на нього байдуже, одвернувся. Тоді він пройшов до вокзалу і, ледве пересуваючи ноги, виліз на східці, що перед третім класом. Прихилившись до стіни, він заплющив очі й відчув, як солодка млость звела йому руки, вступила в суглоби і м'язи.

Спати...

Здається, ніколи ще так не хотілося спати...

Щелепи стислися. Густа слина зліпила язик з піднебінням. Все тіло спускалось в якусь темну безодню.

В цю мить щось холодне й слизьке торкнулося до його щоки. Воно лізе по щоці далі, вже біля очей, перелазить на другу щоку, на ніс, на губи.

Холодне, неприємне, але з нього йдуть два струмки теплої пари, що повертають йому на мить солодкий спокій. Та це тільки на мить. Сон відлітає раптом, звиклий до тривог і невчасних перерв.

Матрос розплющив очі. В обличчя йому лізла з тихим скавчанням кудлата собача морда. Вона шкрябала кігтями цемент і тикала свій холодний писок у Матросову щоку.