роботою обличчі ставав якийсь упертий, суворий, цей рот тепер замкнувся в глухій непривітності, безгучно презирливо засміявся.
— Схочу — подарую, схочу — розіб'ю.
Матрос поворушив руками у драних кишенях і роз-пучливо крикнув:
— Дурак, мені ж на памнять.
— На памнять, — промовив Альоша, — на яку памнять?
— На харошу, чудак.
— На харошу? Я вже подарував.
— Мені? — швидко спитав Матрос і жадібно про-стяг руку.
— Чалому подарував.
— Завєдущому? — скрикнули хлопці.
— Брешеш, ти не подарував, — похмуро кинув Матрос. — Ти тільки хочеш. А я тобі кажу: подаруй мені. Пойми, що мені треба. — Він засопів, груди швидко піднімалися і дихали нерівне, похапцем. Настала тиха, напружена пауза. В цей час тільки дехто голосно ловив носом повітря, решта перебігали тривожними і хитрими очима то на Альошу, то на Матроса.
— Та бери, — підштовхнув Матроса Пувичка. — Ще будеш його просити!
Але Матрос не рухався, тільки дивився на Альошу спідлоба й чекав.
Альоша загадково підняв брову, немов підкреслив нею свою заховану думку.
Ця перша робота в будинку була для нього великим тягарем. Він його виносив у своєму серці, він переміг. Але що дає ця перемога? Матрос йому заздрить до зненависті. А що думають інші хлопці — невідомо. Він скинув цей тягар, ось ві'н стоїть тепер на «буржуйці» і приковує їхні очі. Чорт захоплює їх до тої міри, що вони починають ще більш вороже дивитися на ті руки, що зліпили його. Куди його діти? Він гадав, що найкраще йому стояти на столі у завбудинку. За цим він наробить ще багато інших речей, але ця перша — тому, хто перший повірив, що Альоша зуміє, а не тому, хто... Матрос це розуміє, видко по очах. Але він не відійде. Вони обидва вперті — і він, і Матрос. Та навіщо Матросові чорт? Що він з ним робитиме? Може, розіб'є.
— Слиш, Альошко, мені на памнять, — сказав Матрос, і якось чутно затремтів йому голос, немов десь надколовся. Сам Матрос помітив це і ніяково озирнувся на товаришів. Альошка раптом глянув на нього і схвильовано промовив:
— Бери, Матросе. Твій чорт.
Всі зітхнули. Пувичка вискалився до Альоші:
— Що, здрефонив?
Але Матрос обернувся до Пувички, замахнувся й вдарив його навідліг.
З носа в ту ж мить потекла кров. Пувичка остовпів і заморгав очима.
— За що ж це ти?
Хлопців також вразило це до краю. Пувичка завжди слухав Матроса і виконував найменші його бажання. Чого ж він б'ється? Хоча ж видно, що Альошка зовсім не тому подарував Матросові чорта, що злякався. Не треба було Пувичці цього казати.
— За що? — знову запитав Пувичка.
— Ти, гад, не питайся, бо ще дам, — відповів Матрос. Потому він несміливо взяв з «буржуйки» чорта і глянув на Альошу:
— І оту бомагу...
Альоша йому посміхнувся, подав білий аркуш. Матрос обережно загорнув у нього подарунок і гордо поніс його поперед себе. Пувичка втягнув якось голову в плечі, розмазав ліктем кров по обличчю й кинув до Альоші:
— Ну, знай тепер. — Заскреготів зубами, задрижав. Ластовиння йому посиніло, обличчя немов припало попелом. — Знай тепер Пувичку, начувайся, — прошепотів і відійшов від гурту.
Хлопці говорили цілий день про ці події. Завбудинку здивувався, як довідався, що Матрос став власником Альошиноі роботи. Пізніш він покликав до себе Альошу й запитав його:
— Ти сам подарував?
— Сам, — відказав Альоша.
