інших форм… Отже… Кров виступить із каменя…
А втім, ми ж умовилися не робити ніяких висновків.
19
— Як би нам дістати квитки на Берлін, товаришу Садовський?
— Хіба ви так скоро хочете залишити Львів?
— Хоч би й цієї хвилини.
— Ну, це вже надто. Небезпеки ніякої немає…
Та ми чуємо, що його устами говорить увічливість, бажання дати спочинок гостям хоч на день, що хочете, тільки не рація. Він запевняє нас, що поліція встановила вже абсолютний спокій, що вона ні в якому разі не припустить надалі нічого подібного; що сталося це вчора просто в такий короткий термін, в який поліція, при всьому бажанні, не могла встигнути не припустити демонстрації. Словом, ми переконуємося, що він говорить дипломатичною мовою.
Але в цю хвилю до кімнати увіходить віцеконсул т. Григор'їв. Ми встаємо й вітаємось. Ми тиснемо один одному руки й приємно посміхаємось, ніби у всіх нас на серці цвітуть кущі троянд і в них співають солов'ї.
— А-а! ну, як?..
— Дуже добре, дуже добре…
— Але ювілей академіка Студинського …
— Так. Ювілей відкладено. Про це надруковано в газетах, — спокійно говорить віце-консул. — Одначе, товариші мусять тимчасом поснідати.
Я вже згадував про хазяйновиту товаришку Юльцю. Звичайно, в неї вже все готове і вона навіть сердиться, що товариші не йдуть.
Я переглядаю книжки в книжкових шахвах і з великою приємністю констатую, що тут є майже все, що
