виходить у наших видавництвах з поля української художньої літератури. Особливо тут, саме тут, у Львові, на тому психологічному тлі, що утворилося підо впливом згадуваних подій, я відчув гостру, неможливо гостру й пекучу радість за Радянську Україну, за все, що вона здобула, за її щоденний поступ, за її, за наш казковий розвиток і розквіт, за нашу славну, запашну боротьбу!
Думкою я стиснув руку Георгові Федоровичу Лапчинському за те, що зібрав у себе в шахвах стільки книжок.
Повз вікно пройшов чоловік у рудому капелюсі і зник за рогом. Хвилин за п'ять він знов пройшов. Певне, мав тут якусь справу, бо й після того я бачив його недалеко від нас…
20
Ми ухвалили залишитися до завтрього. Квитки до Берліна вже лежать у нас у кишенях, завтра ранком, о десятій, ми виїдемо, а покищо можна сісти на таксі й об'їхати місто, подивитися столицю Західньої України, хоч з вікна автомобіля, коли блукати її вулицями пішки, заходити в ті місця, що ми їх згадували раніше, не зовсім безпечно й не зовсім зручно людям з Радянської України.
— Отже, везіть нас, пане шофере, на вулицю Супинського! везіть до церкви Юра! везіть на Мар'яцький майдан до пам'ятника Міцкевічу, де вчора звучали промови тих, що вважають себе за гідних нащадків цього великого поета… Везіть, і як мога швидше!
І ми їхали швидко. Вітер свистів у вуха, але в очі встигало настрявати бите шкло й цурпалля з рям, що лежали на пішоходах, підметені під стіни мов після бурі й граду.
