пальтом. Проте я не помічав його. Чайки кружляли над головами юрби, що завжди стояла тут і кидала у воду шматочки бутербродів. Птахи підхоплювали крихти в повітрі, а сміливіші виривали бутерброди просто з рук.
Було холодно. Пругкий і радісний настрій. Чудно якось: незнайоме місто: щоб найти вулицю, мусиш розгортати плян, коли не хочеш розпитуватись у перехожих, полісменів, кондукторів, газетярів. Місто — велетень і в його мільйонах людей ти, як маленька порошинка, ти невідома постать серед тисячі тисяч невідомих. Вони пливуть повз тебе асфальтованими пішоходами, мчать у моторах, повз тебе і над тобою гримлять вагончики… Ти спускаєшся під землю — і там тисяча тисяч невідомих пролітають в електричних вагонах. Вони з'являються з темного тунеля і зникають у темний тунель… Ти сідаєш із ними і теж виходиш десь за десятки кілометрів. Виходиш десь у північній частині міста і, ніби в казці, зникли перед тобою чарівні реклями на гомінких хвилях електрики. Зникли. Немає. Порожньою вулицею гулко цокають кроки. Ліхтарі на низеньких стовпах, убогі ліхтарі, стережуть супокій глухих кварталів…
Було холодно. Пругкий і радісний настрій. Цілий день такий настрій.
Увечері я ще раз уважно перечитав оголошення в „Роте Фане“. Там стояло:
Вівторок, 6 листопада.
11 округа, Шенеберг — Фріденану. О 20 годині, Липовий парк, Гауптштрасе, 13. Тов. Марта Арендзее, член Райхстагу, говорить про „11 років російської революції — 10 років німецької республіки“. Рецитації, світляні картини. Вхід вільний.
