говорю. У мене є смак. Я вам кажу, що це правда. Пан професор — як намальований.
У цю мить у кімнаті тов. Озерського задрижали стіни, затанцювали меблі і відхилились навстіж двері.
— Що таке?
— Пан професор сміється. Він дуже мила людина, я вас запевняю. Я не перший день держу цей пансіон.
Ми кинулися в кімнату до тов. Озерського. Фрау не помилилася.
Наш товариш стояв перед люстром, що було у дверцях шахви, обсмикував на собі фрак і розривався од вибухів „здорового“ сміху.
— Фррра… — проривалося йому крізь регіт — Фрррра…
— Що, пане професоре? Я до ваших послуг…
— Ні, ні, я кажу — фрр-а-к. фрак…
— А, фрак, — і наша фрау солодкомовно пролепетала:
— Пишно, розкішно! Я всім кажу — ви розкішний у ньому, Herr Geheimrat![1]
Ми всі мусили були погодитись на тому: фрау мала цілковиту рацію.
Ця чортова одежа, яких тільки див не робить вона з людиною! Боже мій! Представник нашої Укрголовнауки може сміливо тепер дати скільки завгодно очків уперед будь якому буржуазному професорові.
12
Вечір.
Розгортаємо плян Берліну і знаходимо Мюлерштрасе.
Але що воно за штука Vharussālen?
- ↑ Те саме, що „ваше превосходительство“
