мають меч на Ярославових внуків“, цебто на внуків Володимирового сина, Ярослава Мудрого.
Але це все тільки народні перекази на тему історичної події, яка була тільки одним звеном у довгій низці подій, що довели до остаточного знищення місцевих племінних князів київською династією Рюриковичів. Цю працю почав ще Олег, продовжував Ігор, Ольга і Святослав, а довершив Володимир Великий. Літописець не розумів, що причиною ворожнечі між Полоцьком і Києвом були національні різниці, так само, як от ворожнеча між Суздалем і Києвом мала національний підклад. Але треба було найти причину, то він і скомпонував байку про намір Рогніди вбити Володимира і про невгасний гнів нащадків Рогнідиного сина, якого Рогніда мала з Володимиром, до київських князів — синів Ярослава, Володимирового сина. Літописець однаково ж забув, що як Ізяслав полоцький, так і Ярослав Мудрий були синами одної матері — Рогніди. Отже Ізяслав не міг чути якоїсь особливої ненависти до Ярослава, за те, що їх спільний батько вбив колись їхнього діда. Інша річ полоцька земля. Полоцька земля могла довго памятати погром заподіяний Володимиром. А полоцькі князі потім тільки використовували сильні сепаратистичні змагання Полоцька проти Києва, щоб не підлягати київському князеві, як це взагалі було звичаєм усіх удільних князів київської держави. Ми навмисне довше спинились над цією подією, щоб підкреслити політичну діяльність Володимира, ще заки він засів на київському престолі. До опанування цього престола він приготовився незвичайно солідно, опанувавши цілу північну частину київської держави. І щолиш тоді, зібравши велике військо з усіх підбитих племен та своїх волостей, почав боротьбу за Київ. Ішли з ним крім наємних варязьких військ, ще й війська словенів (новгородців), кривичів, та чуди (фінське племя). Ярополк не чувся на силах оборонити київський престіл, втік з Києва до замку в Родні, а згодом мусів піддатись Володимирові. Ярополка мали вбити два варяги, як він прибув до кватири Володимира. Смерть Ярополка була викликана мабуть інтриґою бояр, що при зміні положення хотіли прислужитись Володимирові. З цієї війни літописець відмічує цікавий факт про те, що Володимир, опанувавши Київ, не хотів його видати варягам на грабіж, як це було тоді у воєнних звичаях. Це варт запамятати собі для порівняння з руйнуванням Києва суздальським князем
