— Карпе! чого це ти витріщив очі на яблуню, наче корова на нові ворота? спитав Лаврін.
Карпо ніби не чув ёго слів та все дивився грізними очима на зелене гілля, неначе хотів прогнати с перед очей ту мрію. А мрія все стояла и манила ёго. Карпо почув, що с краси тієі мріі ніби напився погожоі холодноі криничаноі води в горячий день.
Сонце почало повертати на вечірній круг. Кайдашиха вийшла с хати и прикрила очі долонею. Вона була вже немолода, але и не зовсім стара, висока, рівна, з довгобразим лицем, с сірими очима, з русявими бровами, с тонким рівним носом, с тонкими губами, з блідим лицем. Біла сорочка здавалась ще біліщою од чорноі запаски, од чорноі с червоними квіточками здоровоі хустки на голові. Маруся Кайдашиха з замолоду довго служила в дворі у пана, куди іі взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарити и ще й тепер іі брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів, набралася од іх трохи паньства. До неі прилипла якась облесливість в розмові и повага до панів. Вона любила цілувати іх в руки, кланятись, підсоложувала свою розмову з ними солодкими словами. Попаді й небогаті паніі частували іі в покоях, садовили поруч с собою на стільці, як потрібну людину. Маруся пишала губи, осміхалась, сипала облесливими словами, як дрібним горохом. До природнёі звичайности украінськоі селянки в неі пристало щось уже дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з неі спадала та солодка луска и вона лаялась и кричала на ввесь рот. Маруся була сердита.
— А йдіть, дітоньки, полуднувати та й батька кличте! крикнула Кайдашиха тонким голосом.
Лаврін покинув заступа и пішов до хати. Карпо стояв, спершись на заступ.
— Карпе! йди, серденько, полуднувати! кидай роботу. Омельку! кидай майструвати. Вже спів дня звернуло.
— Покинь міні полудень на столі: я зараз прийду, обізвався Кайдаш с повітки, не повертаючи голови.
Сини з матірю пішли в хату, а батько все сидів на ослоні та майстрував. Він не обідав тієі пятниці и не пішов полуднувати.
Сини пополуднували и пішли знов до роботи, а старий Кайдаш все працював. Вже сонце низько спустилося над лісом, а він и не думав полуднувати.
