Знов почалася така сама кумедія. Ще груші не достояли, а лавронові діти кинулись на іх, як бджоли на мед. Мотря вибігла с коцюбою, побила дітей, ще й груші пооднімала. Мелашка розлютувалась за своіх дітей, як вовчиця, кинулась до Мотрі и трохи не зірвала з неі очіпка. Карпо й Лаврін пішли до священика. Священик раяв ім зробити так само, як попереду раяла волость.
— Ти, Карпе, заплати Лавронові одчіпного три карбованці и нехай груша буде на віки твоя. Ти, Лавроне, пристаєш на те? спитав священик.
— Чи то можна пристати на те, сказав Лаврін: я щороку продам груш за три карбованці, а то щоб я взяв три карбованці раз та й годі. От нехай міні Карпо одріже на два аршина землі з грушою та й одгородить! От на це я пристану.
— А вже ж! В мене й так огорода обмаль, ще й одріж ёму на два аршини. Я на це не пристану, сказав Карло: про мене, Лавроне, бери грушу та пересади в свій город.
— То діліться щороку грушами по половині, сказав священик.
— Коли ж, батюшко, лавронові діти лазять в город, вибачайте, як свині, толочять огородину, а стара мати ще й наговорює іх, сказав Карпо.
— Бо твоя жінка таки гадюка, вибачайте в цім слові, батюшко: твою жінку тільки посадити в клітку та показувати за гроші, як звірюку на ярмарках. Вона обіжала, батюшко, й нашу матір, вибила ій око, й моіх дітей так и лупить ломакою, почому влучить, жалувався Лаврін.
— Ну то як же воно буде? спитав священик.
— Нехай так буде, батюшко, як ви скажете. Так як ви присудите, так воно вже нехай и буде, сказали брати.
— То я ж кажу вам, щоб Карпо заплатив тобі три або чотирі карбованці, та й нехай буде груша ёго, то й сварки більше не буде між вами, знов сказав священик.
— З роду на це не пристану, сказав Лаврін: там батюшко груші, вибачайте, коли ласка, як ваші кулаки. Я щороку продам груш два три мішки за три або й за чотирі карбованці.
— Ну то ти, Карпе, одріж ёму землю з грушею.
— Хіба я таки сказився, чи з глузду зъіхав, щоб одрізувати землю, сказав Карпо.
— То йдіть собі та про мене вдавіться тими грушами разом с своіми жінками, сказав священик, пішов у кімнату та й зачинив двері.
