Забравши гроші, Кайдаш пішов до дому, але при самій дорозі стояв шинк. Кайдаш не ів цілий день. Голод затяг ёму живіт, тягнув за печінки. — Треба випити хоч одну чарку горілки; одна чарка не зашкодить, бо вже од голоду аж шкура болить, подумав Кайдаш и зайшов у шинок.
В шинку було кільки чоловік. За столом сидів ёго кум з лисиною на всю голову. Кайдаш сів з ними за стіл и почав балакати, випивши чарку горілки.
— Оце, куме, так натомився, аж спина болить, промовив Кайдаш.
— Що ж ти таке важке робив? спитав ёго кум.
— Та все лагожу вози та підроблюю осі. Ота міні каторжна гора потрощила не одного воза! А вже скільки я осей поломав через ту иродову гору, то й полічити не можна.
Дорога в село ишла коло самого Кайдашевого города. Вона спускалась с крутого шпиля, як с печі. Вози с снопами часто котились з гори и тягли вниз за собою й волів.
— То застав синів трохи роскопати шлях, сказав кум.
— А хіба ж я один возитиму тудою снопи. Адже ж и ти возиш. Чом би тобі пак не роскопати, сказав Кайдаш, випиваючи другу чарку.
— Нема, бач, міні діла. Ніби я сижу, згорнувши руки, обізвався чоловік; а воно було б дуже добре роскопати спуск, ще так трошки наскоси.
— А вже ж наскоси, щоб, бач, було не так круто: так, приміром, од того чагаря та до мого тину, сказав Кайдаш, ще й палцем махнув наскоси.
— Або хоч и так, приміром, наскоси од твого тину, де стоіть стара груша, та до чагарника, сказав кум и махнув пальцем наскоси на другий бік. От и вози були б цілі, сказав він ще й губами цмокнув.
— Так було б ще луче… та ще як би взяти заступом поза тим сучим горбом, попід самим тином, сказав Кайдаш, випивши чарку и запаливши люльку: та вже й посадило той горб на шпині, неначе оту гулю на твоій лисині, куме! Вже той каторжний горб сидить міні отут у печінках.
— Коли б ти знав, то я вже через ёго підірвався; мене вже поруха взяла. Коли не ідь, то все підперай воза спиною, сказав кум: всю спину поколив ик бісовому батькові.
— Та, здається, куме, и ти сам котився с тієі гори с своєю Ганною, вертаючись с хрестин! обізвався с кутка чоловік.
