— Де та квітка взялась на долині, та ще така червона, подумав Лаврін.
Коли дивиться він, та червона квітка сунеться межою по між зеленими колосками, неначе пливе по воді. С під квіток винирнула с колосків голова с чорними кісми и неначе поплила понад колосками. Лаврін углядів, що ту чорноволосу голову двічі обвивали жовтогорячі кісники, а за кісники були затикані цілі пучки червоного маку. Коли це разом з високого жита виплили плечі, в білій сорочці. За житом починалася риза низчоі пшениці. В пшениці ніби плила попід руки молода дівчина с сапою в руках. Лаврін задивився на неі и покинув запрягати другого вола. Дівчина прийшла до Росі, стала на плисковатому каміні и почала мити ноги. Лаврін вглядів іі чорні брови и знехотя задивився на ті брови.
Дівчина перейшла через греблю, ступила на місток на лотоках, сперлась на поренчата и задивилась не так на воду, як на свою вроду. До неі з води виглянуло іі лице, свіже, як ягода, с чорними бровами. В воді червоніли на голові нові кісники, червонів мак. Дівчина милувалась кісниками та червоним намистом на своій шиі.
Лаврін стояв під вербою недалечко од дівчини и дивився на неі. Сонце облило іі рожевим світом, грало на червоному намисті, на румяних щоках, на чорних бровах. Вона була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка як тополя, гарна як червона калина. Іі лице було довге з гладеньким лобом, з мяким підбороддям, с тонким носиком, на котрому був примітний малесенький горбичок. Все іі лице було ніби трохи здавляне з боків. Щоки трошки видавались у низу, як червонобокі яблучка. Губи виступали вперед и були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намалёвані веселі тонкі чорні брови, густі прегусті, як шовк, не тончі й не товщі на кінцях, од краю до краю однакові, ще й піднялись у гору веселками. Під бровами блищали темнокарі очі, як тернослив, на білих підсиняних білках. Іі смугловате лице все дихало румянцем, а чорні коси лежали над бровами, як праники.
Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні віі, як вона потім обернулась боком, дивилась на воду, на скелі, а проти синёго неба блищав у бік іі чистий, рівний лоб, тоненький ніс, ніби виточений с кості.
— Ой дівчина ж, як рай, мов червона рожа, повита барвінком! подумав Лаврін, запрягаючи другого вола.
