ний, що по тій дорозї, на яку пан мінїстер, виявляючи Русинам свою прихильність, вказує, і під такими обставинами, які тепер склались на львівському унїверзитетї, і за 100 років не дочекатись руському народови свого окремого унїверзитету. Алеж на такий предовгий час руська нация не може зректись благодатних овочів всесьвітних наук. В минувших віках могли народи жити в невіжі і все таки зберегати себе, але тепер мусить кождий нарід пропасти, котрий лишить ся культурно позаду.
Згадавши опісля про події на львівському унїверзитетї і розказавши про громадну еміґрацию руських академіків, котрої причину певні польські круги шукають в аґітациї, просив проф. Пулюй, щоб мінїстер розважив, чи се можлива річ, так тілько в дорозї аґітациї намовити більше як 600, по більшій части незаможних студентів, котрі лєкциями на хлїб щоденний заробляти мусять, щоб такі люди розійшлись по чужих містах, з певною думкою, що не мавши там жадних заробітків, прийдеть ся їм в бідї та нуждї жити.
Причиною громадньої еміґрациї студентів є найперше зневага руського слова львівського зі сторони унїверзитету, деяких дальше теперішних нехтованє державцїв прав, даних правительствами Русинам на унїверзитетї, і не менше того, саме поступованє академічного сенату львівського унїверзитету, котрий критичного часу звернув ся до польської молодїжи з покликом, взиваючи її, щоб вона, памятаючи на шлюбне своє слово, з цїлою рішучостию боронила там якихсь, близ-
