саме правительство, котре збуває Русинів пустими обіцянками, готовить ся основати італїянський унїверзитет, мотивуючи конечну потребу його тим, що відносини на унїверзитетї в Інсбруку «неможливими» стали. Правительство дає унїверситет Італїянцям, хоч народу італїянського в Австриї пять разів менше як Русинів, та нїхто не бачив, щоб на унїверзитетї в Інсбруку, або де інде в Австриї так поневіряно італїянську мову як поневіряєть ся ту мову в Галичині – як і нїхто не бачив, щоб молодїж італїянська мусїла еміґрувати з Інсбруку і шукати пристановища по инших унїверситетах.
Перед Русинами викручуєть ся пан мінїстер д-р фон Гартель, мовляючи: «Гроші може-б то й знайшлись, біда тільки в тому, що ваша унїверзитетська справа звязана з полїтикою, тай ще в тому, що між Русинами нема наукових сил на катедри. На доказ, що правительство раде-б дати Русинам унїверзитет, ми поки-що готові давати стипендиї таким Русинам, що мають охоту приготовлюватись на доцентів, а як будуть наукові сили, тодї вже й не буде тяжко заложити руський унїверзитет». – Ось і вся правительська ласка і мудрість, – та ось де наша відповідь!
Що-до гроший, то вони не тільки що «може», але і певно знайдуть ся, бо будуть се наші таки гроші, наші кроваві податки і як ми їх давали, так і будемо давати, ще й готові до всяких жертв для науки дїтий наших. Нїчого про се и балакати.
За полїтику в Галичинї нема що винувати кого иньшого, бо робить тую недотепну полїтику не хто другий, як саме пра-
