тими подїями мужі державні чимало зазнають трудностий, щоб потім повернути державні тачки на новий шлях, коли ті тачки ще цїлі, та часу стане, щоб їх на инший шлях повернути. Але не рідко буває вже за пізно після того, як на міродайнім місци даремно прогомонїв голос тих мужів, що пильно берегли живчика народу. Такий голос в справі руського унїверзитету вийшов недавно від славного чоловіка науки, від професора д-ра Бенедикта у Віднї. Той справедливий і щирий австрийський патріот, в якого є час заглядати із свого наукового кабінету у найдальші закутки австрийської держави, і придивлятись житю ріжних її народів, відважив ся навіть приставити стратеґічну міру до унїверзитетів, і дійшов до такого важного дослїду, що народні унїверзитети в Австриї, яких ще нема, для котрих однакож вже є потрібні вимінки в народї, представляють потенцияльну потугу держави, та що потуга одного такого унїверзитету є більша як потуга двох армій. Професору д-ру Бенедиктови належить ся заслуга, що він вже перед кількома роками застосував закон еквівалєнциї між унїверзитетом а армією до славянського унїверзитету в Загребі, доказуючи, що той унїверзитет матиме не тільки культурне значенє для полудневих Славян, але й велике політичне, а коли хто хоче, то й стратеґічне значінє на Балканї для австрийської держави. Що той великий знавець народнього житя правду сказав, на се є вже й тепер деякі докази, а в недалекій будуччинї можна ще й більше таких доказів надїятись.
