з огляду на культурні потреби руського народу. Бо в декретї говорить ся, що вкупі з унїверзитетом буде заложена ґімназия «першої кляси», котру то й опісля названо ґімназиєю академічною. Ся обставина єсть показом: ex posteriori, коли ходить о правне питанє, який національний характер мав мати львівський унїверзитет, бо теперішня руська ґімназия се як-раз та інституция, що без перерви користуєть ся традициями і правами академічної ґімназиї. З того отже, що досі сказано, виходить понад всякий сумнів, що вже при заснованю львівського унїверзитету поводилось правительство думкою, що тая висока школа має бути призначена для культурного житя руського народа.
На жаль, тота думка стояла тілько на папері, бо на дїлї нїмецька мова була викладовою мовою на всїх сьвітських факультетах, а латинська на богословськім. І так було до самого 1848 р. Аж в тому роцї запроваджено руску мову як обовязкову по всїх ґімназиях східної Галичини, а сталось се за декретом мінїстерства осьвіти з 4 грудня р. 1848 ч. 7402, що було оголошене ґубернаторством дня 27 січня 1849 р. В. кр. з., Ч. 137. В сїм декретї сказано в первім уступі: «в ґімназиях руської части Галичини мають вчити всїх предметів поки-що в нїмецькій мові і так довго, аж будуть могли подавати науку в мові руській професори з відповідними відомостями руської мови». А в уступі 6 сказано: «Щодо унїверзитетських студий, то буде для них нормою, що як довго не буде учителїв спосібних для науки в мові краєвій і відповідно приготовлених учеників, і як довго будуть на
