ще й тепер правосильні, помимо розпоряджень вис. ц. к. мінїстерства осьвіти, які опісля видано і які тикають ся мови урядової, а не обох мов викладових. Навсупереч докладним установам основного найвисшого рішеня спинено однакож опісля системізованє нових руських катедр на львівському унїверзитетї і таким чином, мало по мало, надано унїверзитетови чисто польський характер. Теперішні відносини на тому унїверзитетї противлять ся отже його історичній традициї як і правній його основі.
Право Русинів на посїданє власного унїверзитету виходить ще й з арт. 19 державного основного закона про загальні права горожан держави, після якого всї народи держави суть рівноправні і після якого кожний нарід має ненарушиме право зберегати і плекати свою національність і мову «в школї, судї і в публичному житю». Якже іллюзоричним являється сей закон, коли зважимо, що руський нарід, котрого в Австриї є три з половиною мілїонів і котрий числом нїяк не стоїть далеко за Поляками, не має нї одного унїверзитету, коли Поляки мають їх аж два!
Потреба заложеня руського унїверзитету тепер тим наглїйша, бо у східній Галичинї є чотири руські ґімназиї, отже й громада руських абітуриєнтів росте, котрі, не знавши польської мови, мусять тепер на львівському унїверзитетї слухати викладів на польській мові і в тій мові робити іспити. А особливо тяжко приходить ся тим руським абитуриєнтам, котрі суть кандидатами до учительського стану в ґімназиях, бо ті, скінчивши студиї на
