Сторінка:Іван Спілка. На чужинї (1917).djvu/16

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 16 —

Ось зьвір був уже не дуже далеко. Треба було стріляти. Петро стрілив поперед мене і не влучив. Я вслїд за ним стрілив і тільки поранив зьвіра. Він ще дужше розлютив ся; тепер він був недалечко: вже видко було, як очи палали огнем. Се був кракажу[1]. Микола стояв недалеко від мене. Ось зьвір був уже на два сяжнї від нас: він присїв, щоб скочити на мене, бо я найблизше від всїх був до нього. І тільки каркажу забрав ся підскочити у гору, як Микола вдарив його своїм списом у груди. Каркажу повалив ся, але почав гризти деревляний держак у списї. В сю хвилину я знов стрілив і просто зьвірови в лоб. Тепер уже він зовсїм повалив ся на землю і незабавом згинув. Хоч зьвіря і вбили, та ми не дуже радїли, бо наш буйвіл пропав; зістав ся тільки кінь. А чиж конем можна було проїхати через такі великі степи?!

— Ну, хлопцї, — обернув ся я до Миколи і Петра — вперед ми тільки думали зіставати ся тут на житє, а тепер думка наша справдить ся, і ми відси вже не поїдемо, бо нема на чім.

— Так що-ж: я-ж казав, що красшого місця ми і не знайдемо — відказав Микола.

Прийшовши до своїх, ми їм розказали, що буйвіл наш пропав.

— Тепер їхати відси й не думай — промовив я до Галї.

— Менї тут ще красше, нїж денебудь у другім місци; будемо тут жити — відказала вона.

Так всї ми згодились зістати ся на житє в сїй долонї.


V.

Тепер треба було подумати й про хату, бо в шатрі зимою не можна булоб жити.

Правда, зима там недовга і більше дощем переходить, алеж і від дощів хата красше захистить нїж якийнебуть курінь. Та в хатї і просторійше і від хижих зьвірів безпечнїйше. А лїса тут було всякого; можна було з чого вибрати. Правда, гвоздїв у нас не було, але ми мали всякі теслярські прибори: як пила, долото, сокира. А Микола обіцяв зробити хату без жадного зелїзного гвоздичка.

  1. Грабежний зьвір, належить до рода кун.