А щиголь між тим, отямившися з першого переляку при першім напливі цілої тої товпи народа, скакав собі по щебликах клітки, теребив конопляне сімя дзьобиком, а часом, ставши на верхній щеблик, тріпотав червоно-жовто басаманистими крильцями і щебетав тонесенько: тікілі-тлінь! цюрінь, цюрінь! куль, куль, куль!…
З між натовпу гомонячих людей визначилася нараз голова Лєона Гаммершляґа, визначився його голос. Він вискочив на підвалину, і обернувся до всього товариства: — Мої панове, сусіди і добродії!…
— Тихо! тихо! пст! — загомоніло кругом і утихло. Лєон говорив далі: Дуже, дуже вам дякую, що ви були такі добрі, пошанувати мене своїм приходом на нинішнє, таке важне для мене свято…
— О просимо, просимо! — загомоніло кілька голосів, грубих і тонких.
— Ах, ось і наші дами йдуть! Панове, передовсім ходім дами привитати! — І Гаммершляґ щез знов у товпі, а кількох молодших панів пішло на вулицю, де саме надкотило кілька бричок з дамами. Панове помогли їм повилазити з бричок і попідруч повели на площу, де зроблено для них місце тутже біля величезної камінної брили.
Дами ті були то по більшій части старі і погані Жидівки, котрі недостачу молодости і краси старалися покрити пишним і виставним богацтвом. Шовки, атласи, блискуче каміння і золото так і сяло на них. Вони що хвилі осторожно обзирали свої сукні, щоби не сплямити дотиком о цеглу, каміння, або о не менше брудних робітників. Одна тільки Фанні, донька Гаммершляґа, визначувалася з поміж дам іменно тим, чого їм не ставало — молодістю і красою, і виглядала між ними, мов розцвітаюча півонія між відцвівшими бодяками. Круг неї тож і громадилися молодші з товариства і швидко там зійшлася купка, в котрій пішла оживлена, голосна бесіда, між тим як инші дами по перших звичайних викриках подиву, по перших
