Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/12

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

8

більше-менше пискливих та вивчених побажаннях власникові! всякого щастя, сталися досить тяжкі на слова і почали розглядатися довкола, немов дожидаючи якоїсь комедії. Тим ожиданням швидко заразилися й другі. Веселий гомін умовк. Бачилося, що разом з дамами налетів на товариство дух нуди і якоїсь силуваної здержаности, котра нікому ні на що не здалася.

І Гаммершляґ якось немов збився з пантелику. Він мов забув, що перед хвилею почав був говорити бесіду, і снувався то сюди, то туди, зачинав то з одним, то з другим розмову о річах посторонніх, але все те якось не клеїлося. Нараз побачив себе супроти Германа, що стояв мовчки, опертий о стос дерева і озирав цілу площу, немов забирався її торгувати.

— А щож, вашої пані нема, дорогий сусіде? — сказав Лєон усміхаючись?

— Даруйте, — відповів Герман, — вона певно щось нездорова.

— Ах, дуже мені жаль! А я надіявся...

— Але що, — відказав задобрюючи Герман, — хібаж то вона така велика особа! Обійдеться про неї!

— Ні, коханий сусіде ! Прошу так не казати, що невелика особа... Як же так?... От, моя Фанні, бідна дитина, — як вона булаб щасливою, якби мала таку матір!...

Неправда тих слів аж била з лиця і очей Лєонови, але уста, послушні наказовії волі, говорили, а розум силяв їх до купи, як того вимагав інтерес.

Але ось від лану, де на сході видно було височезну, побілену божницю, почувся великий крик і гамір. Всі гості і робітники звернули очі в той бік. По хвилі показалася на вулиці мов чорна гоготяча хмара, — се був жидівський кагал з рабіном в середині, котрий мав звершити обряд посвячення підвалин нового дому.

Швидко ціла площа була залита Жидами, котрі своїм звичаєм говорили всуміш, голосно і борзо, снували мов