покірних та дешевих робітників тепер якраз треба було Германови як найбільше, бо тепер він уложив нове, блискуче і велике підприняття, котре мало його видвигнути ще вище по драбині богацтва.
Але щоб докладно і вірно оцінити всі чуття і мисли Германа при повороті до Дрогобича, треба нам розповісти, що діяв і чого зазнав він послідніми часами, від коли ми бачило його при закладинах у Гаммершляґа, а опісля в його домі, де несподівано дійшла до нього страшна і потрясаюча вість про те, що його син Ґотліб щез кудись без сліду.
Крайне розстроєний і приголомшений на дусі Герман їхав до Львова, щоби розвідатися докладно, що сталося з його сином. Він бився з гадками, стараючися вмовити в себе раз те, що Ґотліб не вмер, а жиє, раз знов згромаджуючи в своїм умі всі свідоцтва, стверджуючі правдоподібність його смерти. Але та внутрішня боротьба шарпала його сили і бурила в нім кров, так що швидко він до того томився, що не міг ні про що виразно думати, і що замісць складних думок перед його уявою пересувалися і мигали якісь неозначені марева, якісь пошарпані зароди образів та думок. Він силувався спати під мірне гойдання брички, але й сон його не брався, духова утома і нервове роздразнення доводили його до якогось майже горячкового стану. Але звільна довга і нудна подорож, одностайні, понурі види наддністрянських болотистих рівнин, через котрі переїздив, притупила вразливість і втишила по трохи нервове роздразнення; Герман зібрався з силами не думати про сина, а щоби піддати думкам инший предмет заняття, він видобув одержану перед відїздом телєґраму від віденського аґента і почав пильно по десять разів перечитувати немногі слова — перший і незначний на вид вузол будущої великої золотої тканини. Він вдумувався в кожде слово, строїв пляни і то розвело по трохи його горячку, освіжило його.
