Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/127

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

123

— От, увійде, — відповів Бенедьо.

— Щаститься тобі якось в нашім Бориславі, — сказав трохи гризко Андрусь. — Чув я, чув. Та ти тепер великі гроші береш денно при своїй фабриці!

— По три ринські денно. Не надто то богато як на майстра, але як на бідного помічника, то певно що досить. Треба буде дещо післати мамі, а решту, — ну, та вже про решту поговоримо пізнійше, як усі зійдемося. Я думав дещо трохи над нашою долею...

— Ну, і щож ви видумали? — спитав Андрусь.

— Будемо говорити про те на зборі. Але от тепер стараймося деяк потішити побратима Матія, — адіть, який ходить! Я вже й сам хотів дещо балакати, але що, бачите, — за мало ще його знаю...

— Та я власне для того прийшов, — сказав Андрусь.

— Побратиме Матію, — пора би тобі розказати нам, що у тебе за справа була з Мортком і чому вона тебе так обходить?

— Е, та що вам розповідати ? — знехотя відказав Матій. — Що говорити, коли справа скінчена? Тепер дарма говорити, — не повернеш!

— Та хто знає, хто знає, чи скінчена, — сказав Бенедьо. — Розповіжте лишень, — все три голови потраплять більше дещо вигадати, ніж одна. Може найдеться ще яка рада. А як би вже і справді все пропало, то бодай вам буде легче, коли з нами поділитеся своєю грижею.

— Ая, ая, і я так кажу, — потвердив Андрусь. — Все то сам один чоловік — дурень напроти громади.

— Ой так так, побратиме Андрусю, — відповів сумовито Матій, відложив на бік скінчену роботу і закурив люльку, — може то й але, що чоловік дурень: привяжеться до другого, а опісля гризися вже не йно самим собою, але й другим і третім! Тай ще, правду тобі скажу, за другим чоловік дужче гризеться, ніж за собою. Таке й мов. Нехай