покладено чотири вали так само за грубі, як ті, на котрих він тепер спочивав. Такіж самі два вали положено півперек ями, в котру треба було спустити камінь. Робітники окружили його з друками в руках, мов ладилися буками всилувати його до руху і зломати його камінну упертість. Деякі жартували і сміялися, називаючи підвалину сірою коровою, котру так богато люда отсе загоняє до стайні.
— А поступися, маленька! — гейкнув один, поштуркуючи камінь рукою. Але ось роздалася команда будівничого і все утихло. На цілій многолюдній площі чути було тільки сапання людей та цвірк щигля в клітці.
— Ану, рушайте! Раз, два, три! — крикнув будівничий. Десять друків, мов десять величезних пальців підхопило камінь з обох боків і він звільна покотився по валах, важко хрустячи ними о підсипаний шутер.
— Гурра! Гей! А скобочи-но його, нехай рушається! — закричали весело робітники. — Далі! кричав серед тих голосів будівничий.
Робітники знов натужилися. Знов захрустів шутер, заскрипіли вали під тягаром, і камінь, мов величезна черепаха, повз ізвільна наперед. На лицях присутних гостей виднілася радість, дами всміхалися, а Лєон шептав до котрогось свого „сусіда“: — І що то! Говоріть, що хочете, все таки чоловік — пан природи! Нема такої сили, котрої він не переміг би. Ось скала, тягар, а й та рушається по його приказу.
— А особливо прошу зауважити, — додав „сусід“, що за сила в товаристві людей! Злученими силами чуда доконуються! Хібаж сам один чоловік потрафив би щось подібного?…
— Так, так, злученими силами, се велике слово! — відповів Лєон.
— Гурра враз! Ану! — кричали радісно робітники. Камінь уже був над ямою, спочивав на двох поперечних ліґарях, котрі по обох берегах ями своїми кінцями глибоко
