Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/16

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

12

вгризлися в землю під його вагою. Але тепер діло було найтруднійше — спустити камінь відповідно в долину.

— Ану, хлопці, живо, до друків! — командував будівничий. Робітники розскочилися в одну мить на оба боки рова і підсадили пять пар підойм під камінь.

— Попід ребра його! Так, щоби йому аж серце підскакувало, — жартували робітники.

— А тепер підносіть до гори! А як скоро ліґарі відвержені на бік, то як скажу: „Ну!“ — всі разом вихапуйте друки і враз від ями! Розумієте?

— Розуміємо!

— Але всі враз! Бо хто запізниться, то буде біда!

— Ну, ну! — крикнули робітники і разом налягли на підойми, щоби підважити камінь до гори. І справді, він звільна мов неохітно відділився від ліґарів, на котрих лежав і піднісся на кілька цалів в гору. Всіх серця мимоволі дрожали. Робітники, посинівши від натуги, держали камінь на підоймах над ямою, ждучи, заки шнурами витягнуть з під нього ліґарі і заки будівничий не дасть знаку, — вихапувати друки з під каменя.

— Ну! — гаркнув нараз будівничий серед загальної тиші, і девять робітників разом з друками пирсло в противні боки. А десятий? Разом з глухим лоскотом каменя, спадаючого на призначене місце, почули згромаджені і глухий, проймаючий зойк.

— Що се такого? що се такого? — загомоніло кругом. Всі почали знов тиснутися, гомоніти та допитуватися, що се такого сталося.

Сталася проста річ. Девять робітників вихопило одночасно свої підойми з під каменя, а десятий, мулярський помічник, Бенедьо Синиця не встиг сього на час зробити. Одна хвилинка за пізно, але та хвилинка могла його згубити. Камінь усім своїм тягаром шарпнув його підойму і вирвав з рук. Підойма заїхала Бенедя півперек, — ща-