Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/17

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

13

стя, що не по голові, а тільки в бік. Бенедьо лиш раз зойкнув і впав мов неживий на землю.

Густим клубом пирснув до гори пісок, де впала розмахнена підойма. Робітники в смертельній трівозі кинулися до Бенедя.

— Що то таке? Що таке? — гомоніли гості. — Що сталося?

— Підойма забила чоловіка.

— Забила? Йой, Боже! — далося чути між дамами.

— Ні, не забила, — живий! — роздалося з між робітників.

— Живий! А! — відсапнув Лєон, котрого крик Бенедя вхопив був мов кліщами за серце.

— А дуже скалічений?

— Ні, не дуже! Се був голос будівничого, котрий також при тім випадку несподівано почув, як під ним ні з сього, ні з того дилькотіли коліна.

Товпа гомоніла і тиснулася довкола скаліченого. Дами охали та пищали, кривячи уста та виставляючи на показ, які то вони чулі та мягкого серця. Лєонови все ще щось невиразно шуміло в голові і думки не могли зібратися до купи. Навіть щиголь у своїй клітці ціпотів жалібно та пирхав по кутах, неначе не міг дивитися на людську муку. А Бенедьо все ще лежав на однім місці, посинілий як боз, зомлілий, зі сціпленими зубами. Підойма зачепила його острим суком о бік, продерла опинку і сорочку і фалатнула в клубі діру, з котрої пустилася кров. Але підойма засягнула і трохи вище, по голодниці, і через те іменно позбавила його на хвилю віддиху.

— Води! води! — кричали робітники, що заходилися тверезити Бенедя і перевязувати його рану. Принесено воду, перевязано рану і затамовано кров, але відтерти зомлілого годі було. Удар був дуже сильний і в небезпечне місце. Над цілим товариством залягала знов хмара непевности.